Для всіх одна ( позакласний захід)

                                                                                                           

       Мета: познайомити учнів з історією  Дня соборності України; прищеплювати повагу до минулого Батьківщини; виховувати національну свідомість та почуття гідності бути громадянином України, любов до рідного краю, його історичного минулого і сучасності.

       Обладнання: музичні записи, національна символіка.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

І. Організаційний момент

ІІ. Основна частина
     Звучить лірична українська мелодія, на фоні якої говорить читець.

                              Тобі, найкраща я перлино
                              Моїх розбуджених надій,
                              Тобі, що звешся Україно
                              І в цей життєвий буревій,
                              Тобі, що постаті козачі
                              Для нас змальовуєш щодня,
                              Я шлю привіт й бажаю вдачі
                              У сяйві радісного дня.
                                                                 (Б. Цибульський)
          Україна…Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню
закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися й живуть!
         У глибини століть сягає історія нашого народу, Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорозьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Україна виколисала велетнів сили і духу – Таких, як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський…Цей перелік можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення Соборності нашої держави

                       …Народилась Україна Нова,
                        Небувала, чиста, як дитя,
                        Україна Зоряної Мови,
                        Україна Божого Буття!
                        Україна казки і кохання.
                        Та держава, де щезає тлінь.
                        Україна творчого повстання
                        Для усіх безсмертних поколінь.
                        Україно, вернуться до тебе -
                        Матері, сторожові вогні,
                        Ясні зорі і хмарини з неба,
                        Козаки воскреслі і пісні.
                       Прийдуть квіти і маленькі діти.
                        Прийде казка і пташиний спів,
                        Забринить у просторі сюїти
                        Всіх дерзань і небувалих снів.
                        Україно-Матінко! Воскресни!
                        Тануть сни і котяться в імлу…
                        І Софії – Мудрість Пречудесна
                        Вже стоїть на Київським Валу!
                        Побратими, гляньте на руїни -
                        То ж не прах, не камені прості!
                        То в Руці Святої України
                        Всесвіту Ворота Золоті!
                                                           (О. Бердник)

1.    Збулося довічне прагнення нашого народу. Збулося те, за що страждали і гинули, боролися і вболівали, для чого жили і працювали мільйони синів ф дочок України – впродовж років, десятиліть, століть.. Те,що було провідною зорею для геніїв її духу і що було їхнім непозбутнім болем і тяжкою мукою…
     Святковий день настав!.. 1 грудня 1991 року народ України підтримав акт про незалежність. Слава України! Слава! Героям її – слава!
     До незалежності України йшли довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатили. За нею - і трагічні,і героїчні сторінки історії нашого народу.

                                Благослови і вознеси
                                Болючу правду України,
                                Що йде від чистої роси
                                Що йде від чистої сльози -
                                Не тільки смуток і руїни.
                                …І незнищенність України,
                                Народе рідний, вознеси!
                                                                      (Д. Кочугур)
                                Вже скільки закривавлених століть
                                Тебе, Вкраїно, імені лишили…

Заходять хлопці та дівчата, убрані в національні костюми.

У к р а ї н к а

                           Любіть Україну, як сонце любіть,
                           Як вітер і трави і води.
                           В годину щасливу і в радості мить,
                           Любіть у годину негоди.

У к р а ї н е ц ь
                          Яка ж вона довга в століття, у цілі віки,
                          Години негоди, що люд український гнітила.
                          Із сивої пам’яті сміло ідуть козаки,
                          А шаблі – мов блискавка, сині жупани мов крала.

К о з а к
                          До звука звук, струна струні одвітна,
                          А всі – одвітні серцю Кобзаря,
                          А вже козацьке військо маком квітне
                          І спалахнула Хортиці зоря.
                          Ці звуки, звуки золото-тривожні,
                          Закличний марш: агей, козацтво, в путь.
                          І, як струна, душа правдива кожна,
                          З глибин історії, вони ідуть, ідуть.
                          Гей долиною, гей широкою козаки ідуть.

Виконується пісня «Ой на горі та женці жнуть».

У к р а ї н е ц ь

                          Пам’ятаймо, чиї ми сини,
                          Коли будні на серці чи свято,
                          Знову бачиться з давнини
                          Україно – зажурена мати.
                          І зруйнована бачиться Січ,
                          Де мій пращур лежить серед поля,
                          А йому похилилась до віч
                          Україна, немов Тополя.

З’являється в жалобі Мати-Україна.

У к р а ї н а
                          Сину, сину… А він мовчить..
                           Сину, сину, скажи що-небудь…
                           Жовте листя на вітах тремтить,
                           І летять журавлі  у небо.

У к р а ї н к а
                          Затуляли чужинці в обіймах наш рот,
                          І перевертні кривдили зраджену мову,
                          Вилив душу в пісні український народ,
                          І живе мій народ у співочому слові.

Виконується українська народна пісня.
      В підвалинах української державності – і століття боротьби наших предків, і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів народного духу, і сама душа українського народу.

                          Ми Українці від Тараса,
                          Мазепи й Сковороди…
                          Було сліз більше, ніж води.
                          Нас голодом не раз морили,
                          І в очі населяли страх.
                          Ой наші мовчазні могили:
                          Куди не глянь – по всіх світах….

    Не судилось Україні вибороти незалежність у 1917 році, коли впали мури російської темниці і, здавалося, невольниця Воля усміхнеться всім народам. Держава проіснувала недовго. Вистояти не було сили. В боротьбі за волю славні сини України віддали найдорожче – життя… Та народ пам’ятає своїх лицарів і слава про них не вмре, не поляже…
      Виконується пісні «Повіяв вітер степовий», «Гей ви, стрільці січовії».

    Терези історії переважили в сторону зла… Наша Україна випила повну часу концтабірного соціалізму. За 70  років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт українського інтелігенції…Голод спустошив міста і села України

                       Соловки, Сибіри, Магадани…
                       Вороги народу, де ваш лік?
                       На душі га думці – скрізь кайдани
                       Тридцять сьомий розпроклятий рік.

                       Так мало непогорблених прямих,
                       Окрилених високою метою.
                       І хто нас визволить од нас самих,
                       Від страху перед правдою святою?

                       Народе мій, до тебе я ще верну,
                       як в смерті обернусь до життя.
                       Своїм стражденним і незлим обличчям
                       Я, син, тобі доземно уклонюсь.
                       Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:
                       Внесіть прапор вільної Держави!
                       Степів таврійських і карпатських  гір
                       З’єднався колір синій і жовтавий.
                       Гей, недругом усім наперекір -
                       Внесіть прапор вільної Держави!
                       Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,
                       Його полотна в попелі лежали…
                        Але він знов, як день новий, розцвів.
                       Внесіть прапор вільної Держави!
                       Повірмо в те, що нас вже не поборать,
                       І долучаймось до добра і слави.
                       Хай будуть з нами Правда і Господь -
                       Внесіть прапор вільної Держави!
                                                                                (В. Крищенко)
          В зал урочисто вноситься державний прапор України. Виконується гімн. Виходить дівчина і хлопчик з хлібом-сіллю на рушнику.

Д і в ч и н а

                        Хліб-сіль на рушнику несу,
                        Любов несу всесвітню.
                        Люблю людей я над усе,
                        Як люблять землю рідну.
                        Прийміть цей хліб,
                        Як символ достатку і життя.

Х л о п ч и к

                        Даруєм хліб на рушнику -
                        І ніби між серцями сонце сходить,
                        Таке ясне, неначе згода
                        Між двох людей і між народів.

Д і в ч и н к а

                         Даруєм хліб на рушнику
                         На доброту і на взаємність
                         І відстані найдальші меншають,
                         І радісніше жити на віку.

Х л о п ч и к

                         Допоки хліб – допоки світ,
                         З ним щастя і великі справи.
                         Подоба в нього від землі,
                         А суть – од правди.

                         Між лавок і фальшивих од,
                         Між порнографії і страху
                         Він виросте – новий народ
                         Що за Вкраїною на плаху.
                         Він буде добре знати шлях,
                         Яким ішла його Вкраїна:
                         Де був капкан, де злоби  цвях,
                         А де насилля і руїна.
                         Він гляне – Богом із висот – навпіл.
                         Сурово й пильно гляне,
                         Мій гордий праведний народ,
                         Який зненавидить кайдани,
                         Який над все поставить честь
                         Свою і славу України…
                         Під синім небом України
                         Зозолотилися жита,
                         У чуйнім серці воєдино
                         З’єдналась палітра та,
                         Бо ще дано нам споконвіку -
                         Душею, ще не любить крику,
                         Єднати землю й небеса.

                         Дай нам, Боже, сили і снаги,
                         Щоб цвіли Дніпровські береги,
                         Щоб жили гуртом, не поодинці
                         На землі щасливі українці.

                         Я на рідній мові друзям щастя зичу,
                         Хай добро хлібину кожному несе.
                         У гостинну хату щиро всіх покличу,
                         І вони, я певен, зрозуміють все.
                         І вони, я певен зрозуміють слово,
                         Де вкраїнська мова пахне барвінково,
                         Де вкраїнська пісня розправля крило.

ІІІ. Підсумок заходу

  В е д у ч и й. Україна може вижити і повинна вижити і – насамперед завдяки її культурі. Бо це – Єдиний посланець душі України, її Людська і творча суть. Час минає, а все, що талановито закарбовано у слові, залишається з нами і залишиться після нас. Утверджуємо Україну Духу, Україну Розуму, Україну Серця – навіки, до  нескінченності, - на Радість Світам!

Звучить пісня «Роде наш красний».